З усіх морів воно за своєю природою найдивовижніше.
Геродот

   У місті Вилкове туристам надається цікава пізнавальна екскурсія — прогулянка на катері до нульового кілометру. Нульовий кілометр, це місце, де Дунай впадає в Чорне море і, з цього ж місця починається відлік протяжності річки. На нульовому кілометрі одночасно можна побачити води Дунаю і простори Чорного моря.
   А що ми знаємо про Чорне море?       Правильно, на Чорному морі можна чудово відпочити. Відпочили, поїхали, і, виявляється, не знали, що відпочивали біля найнезвичайнішого моря. Чорне море може бути цікавим не тільки романтикою пляжного відпочинку, а й пізнанням його унікальних особливостей.
   Чому авторитетний давньогрецький історик античності Геродот називає Чорне море «найдивовижнішим» «з усіх морів», чим воно вражало і дивувало греків? Чи збереглися його особливості дивувати людей і в наші дні? Виявляється, збереглися. Незважаючи на те, що сучасна наука дає аргументовані пояснення природним явищам, які так дивували стародавніх греків, деякі процеси, що відбуваються в Чорному морі, залишаються досі наукової загадкою.
   Знайомитися з морем почнемо з його назви. Сьогодні ми називаємо його «Чорним», незважаючи на те, що море синьо-блакитне.
   Вчені стверджують, що в осяжному минулому Чорне море мало близько сотні географічних назв.    У кожен історичний період його називали по-різному, бували часи, коли море мало кілька назв одночасно.
   Існує стійка думка, що першовідкривачами Чорного моря були греки, які і залишили в своїй писемності найдавніші описи цього моря.
   Однак отримані знання останніх десятиліть дають підстави стверджувати, що Чорне море було відомо задовго до грецької цивілізації. Згадки про нього залишили давніші народи, такі як ассірійці, хетти, єгиптяни, шумери.
   З напису на глиняному циліндрі з Богазкойського архіву ми дізнаємося, що цар Ассирії Тиглатпаласар-I (що правив приблизно в 1115 – 1076 роках до н.е.) завоював країну Наїрі (Урарту) до Великого моря, багато дослідників вважають, що це давня назва Чорного моря.
Назва Велике море існувала і в епоху середньовіччя, Марко Поло в XIII столітті писав: «… Вирішив йти у Велике (Чорне) море за наживою та за прибутком».
   Єгиптянам Чорне море було знайоме не з чуток, вони познайомилися з ним давно. Геродот оповідає про єгипетський переказ, в якому говориться, що Рамсес Великий на півночі досяг Чорного моря. Можна вважати, що назва моря «Єгипетське» має прямий зв’язок із присутністю єгиптян в цьому водному басейні.
   Також в різні історичні епохи Чорне море називали «Верхнім». Шумери, вавілоняни і хетти вважали Чорне і Середземне моря єдиним морем і називали їх «Верхнім морем заходу сонця».
   Ця назва спостерігається і в більш близький до нас час. У п’ятнадцятому столітті Голова Рагузької міської ради доносить Венеціанському дожеві П’єтро Моченіґо про нещасну загибель Каффи і Теодоро:
   «Пресвітлий Князь і Государ!
   Цим сповіщаю коротко Ваша Величність про те, що нам передають наші представники з Константинополя:
   Торік, у Понт Евксінський, відомий також під назвою Верхнього моря, увійшли 440 турецьких суден. Цей флот, про який знає вже Ваша Світлість, заволодів Каффою, разом з сімома іншими містами, підвладними Каффі. Жадібний дракон велів відправити до Константинополя з Каффи 500 генуезьких та інших латинських сімейств. Він захопив ще два сусідніх з Таною укріплених християнських замки. Все вищесказане було скоєно турками в цьому Верхньому морі».
   Наступне послання датується від 4-го липня 1475 року, тобто того ж періоду, що і перше. Але в ньому є одна відмінність, якщо в першому посланні море називається «Понт Евксінський» і «Верхнє море», то в другому з’являється назва «Чорне море».
   «… відплив з Константинополя 19 травня, і він, спостерігач, сівши на галеру Суббаши Якуба, супроводжував флот від Константинополя до Ліхтаря, де знаходиться в’їзд в Верхнє (Чорне) море».
З цих послань видно, що море одночасно носило три назви Верхнє, Понт Евксінський і Чорне.
   Ще Чорне море називали: Море Мороку, Арапське, Синє, Східне, Північне, Південне, Єгипетське, Боспор Фракійський і Боспор Кіммерійський, Хазарське, Скіфське, Сарматське, Фригійське, Болгарське, Руське, Дунайське, Слов’янське. І, як стверджують дослідники, існувало ще кілька десятків назв.
   Стародавні слов’яни з’явилися на нижньому Дунаї в VII столітті н.е. Для слов’ян чомусь море стало «Священним». Однойменною назвою наші предки величали і головне русло дельти Дунаю.
   Розглянемо грецькі назви Чорного моря, адже саме цей народ залишив нам найбільший обсяг інформації античних часів про це море. Найчастіше греками вживалася назва — «Понтос». Понтос — це давньогрецький передолімпійський бог, бог внутрішнього моря. Згодом ім’я бога Понтос (Πόντος) придбало персоніфікацію «моря». Поряд з скороченою назвою «Понтос» древні греки називали Чорне море «Понтос Авксінський», що в перекладі означає «Негостинне море». Минув час, і море раптом стало для греків Гостинним, вони почали називати його «Понтос Евксінський», – «Гостинне море».
   Що ж могло статися, щоб негостинна територія, стала гостинною?    Інформаційними потоками кочує основна пояснювальна версія походження цих двох назв, вона зводиться до того, що, начебто, в північному Причорномор’ї жили погані, злі народи, які погано, без хліба і солі зустрічали греків, тому греки і нарекли море Негостинним. Минув час, погані народи подобрішали, подружилися з греками, і греки назвали море Гостинним.    Версія красива, але тільки у вигляді казки для дітей.
   Доктор біологічних наук В.В. Поліщук та ряд інших вчених дотримуються науково аргументованої гіпотези про зміну назви моря з «негостинного» в «гостинне».
   У цій гіпотезі розглядається природний катаклізм, що стався 3-4 тисячоліття тому, який на століття зробив Чорне море небезпечним для судноплавства. Тобто, море було негостинним для мореплавців, а от коли наслідки природного катаклізму стабілізувалися, і море в навігаційному плані стало сприятливим, його стали називати Гостинним.
Вищенаведена гіпотеза знаходить підтвердження і в оповіданні стародавніх авторів. Чи не гостинність Чорного моря описує поет Овідій, який жив на західному узбережжі в місті Томи, сучасний Констанца (Румунія):

«Не відпускають мене береги Евксінського Понта.
Стародавні звали його Понтом Авксінським не дарма:
Немає тут тихих брижів, помірним піднятих вітром,
Тихих пристаней немає для іноземних судів».

      По суті, легендарний поет розповідає про складні навігаційні умови, що існували в Чорному морі не тільки в стародавні часи, а й у першому столітті нашої ери.
Можна тільки уявити, який жах могли перенести греки, що припливли з тихого сонячного Середземного моря, побачивши те, що побачив академік П.С Паллас в 1814 році:    «… Метрів за триста від берега почувся підземний гуркіт, потім пролунав гучний тріск і над морем піднявся стовп вогню й чорного диму. Близько двох годин тривало виверження, що призвело до утворення острова з бруду діаметром 100 метрів і висотою 2 метри».
   Так П.С. Паллас описав виверження грязьового вулкана в Азовському морі. Сучасні геологічні дослідження говорять про широке поширення грязьових вулканів в Чорному морі.
   Наступний опис природного явища також характеризує море, як дуже негостинний об’єкт.
   «11 вересня 1927 р. в 22 год. 15 хв. в Криму стався сильний (8-9 балів) землетрус. Ялта, інші кримські міста південного берега були значно пошкоджені. Час був курортний, перелякані відпочиваючі кинулися з Криму. У метушні ніхто не звернув уваги на незвичайну подію в морі на захід від Севастополя. Її описав відомий дослідник Криму професор-геолог С.П. Попов. Він зазначив, що під час землетрусу «… з трьох маяків західного узбережжя Чорного моря була помічена величезна вогняна смуга в тридцяти милях (55 км.) від берега на великому протязі між Севастополем і мисом Лукул».
   Зібрані нами архівні дані показали, що був не один спалах, а кілька вибухів. Пост на мисі Лукул зареєстрував стовп полум’я в 0 год. 42 хв. тривалістю 5 сек. На маяку Євпаторії в 2 год. 48 хв. спостерігався спалах вогню білого кольору. Служба маяка Севастополя (Костянтинівський равелін) встановила по пеленгу 255° в 3 год. 31 хв. спалах вогню висотою 500 м., шириною 1,5 морської милі. Пост Лукул повторно спостерігав по пеленгу 260° в 3 год. 41 хв. вогняний спалах висотою 500 м. і шириною в 1 милю».
   Після вищенаведеного опису згадується дитячий вірш Корнія Чуковського.

А лисички
Взяли сірники,
До моря синього пішли,
Море синє запалили.
Море полум’ям горить,
Вибіг з моря кит …

   Виявляється сюжет про загорання моря, це не вигадка автора, море дійсно може горіти, і його горіння спостерігали в 1927 році.

Чорне море

   А коли ж море стали називати «Чорним» і чому?
   Існує кілька версій про походження гідроніма – «Чорне море». Найпоширеніша версія, оповідає про те, що, нібито, турки намагалися підкорити народи, що жили на берегах моря, але зустріли опір і тому море назвали Караден-гіз, тобто «Чорне», з асоціацією – погане. Знайома казка, що перекочувала з античної Греції в середні віки.
І, тим не менш, гідронім «Чорне море» справді може мати турецьке походження, адже для мусульман чорний колір має особливе значення.
   Формування турецького етносу відбувалося шляхом багатовікової асиміляції тюркських племен і народностей. Нація формувалася на основі релігійної ідентифікації, національна самосвідомість була повністю підпорядкована релігійній свідомості. Піддані імперії називали себе не по етнічній або державній приналежності, а по релігійній, вони нарікали себе – «ми мусульмани». До початку XX століття турками називали себе тільки малограмотні селяни, городяни ж позиціонували свою національність, як мусульмани. Ще раз повторимося: релігія була домінуючим фактором у всіх сферах формування цього народу.
   Якщо виходити з того, що назва моря – «Чорне» походить з турецького етносу, то логічним буде припущення, що цей гідронім має коріння релігійного походження.
   У старому ісламському світі слово «чорний» крім позначення кольору мало ще два значення. Словом «чорний» називали негарні справи, помсту. Також це слово мало сакральне значення – великого, головного. Воно служило і титулом людини – «Чорний», значить великий, могутній. Чорний колір в Ісламі – це колір Священного каменю Кааби. До дев’ятого століття прапори ісламу були чорного кольору. Магомет крім зеленого плаща носив і чорний, який потім передавався халіфам, як символ влади.
   Історична хронологія розселення тюркських племен на узбережжі Чорного моря, збігається за часом з першою згадкою назви «Чорне море».
   Не могли ісламізовані тюрки назвати море «Чорним», зі змістом «погане», гідронім «Чорне» в контексті історичного розвитку народу мав сакральне значення. Історія завоювання Османською імперією узбережжя Чорного моря, вказує на те, що цей водний басейн для них був стратегічним об’єктом. Чорне море було символом величі турок, тобто, воно було «Чорним», зі змістом – «Велике».
   Як раніше було сказано, Чорне море називали «Великим» до епохи середньовіччя: «… Вирішив йти у Велике (Чорне) море за наживою та за прибутком».
   Кілька століть турки контролювали чорноморський басейн, інші етноси почали називати море «Чорним», так як його називали в державі, територіально до якої воно відносилося.
   Ось такі цікаві імена носило Чорне море, в цих назвах відображена його історія та історія багатьох народів.

Унікальності Чорного моря

   Максимальна глибина Чорного моря досягає 2212 метрів, вона знаходиться біля берегів Туреччини на північ від мису Інеболу, середня глибина становить 1290 метрів. Але не глибина є унікальністю моря, загальновідомо, що найбільшу глибину має Маріанська западина в Тихому океані, яка дорівнює 11000 метрів. Унікальність полягає в тому, чим заповнений геологічний резервуар, який ми називаємо Чорним морем.
   Починаючи з глибини 150 метрів у відкритих водах, і, з 200-250 метрів біля берегів до самого дна морська вода насичена сірководнем. У подібній рідкій субстанції немає живих істот, тут живуть тільки бактерії, що виділяють сірководень. Це мертве царство.
   Неживий простір займає 87% загальної водойми, і лише 13% моря заселено живими істотами. З подібними характеристиками немає жодного водного об’єкта на Землі, тільки Чорне море!
   Обсяг води Чорного моря становить 547 015 кубічних кілометрів, з них 475903 кубічних кілометрів мертва зона! Уявити важко, а тому й страшно.
   Ці цифри визначають обсяг води, але не обсяг геологічного резервуара моря. Дослідження дна моря показали, що товщина шару донних біологічних опадів на абісальній донній рівнині складає 8-16 кілометрів. Товщина донних опадів в 4-8 разів товше водного простору!
   За фактом виходить, що море складається з трьох шарів: верхній шар моря — опріснений водами річок, що впадають у море; середній шар, неживий — насичений сірководнем; і нижній шар, найглибший, 8-16 кілометрів — це донні опади.
   Вчені не прийшли до спільного, науково обґрунтованого пояснення утворення величезної кількості сірководню в морі, існує кілька гіпотез, які доповнюють одна одну, але не дають остаточної відповіді на цю аномалію.
Доктор технічних наук В.І. Авілов і доктор біологічних наук С.Д. Авілова, головні наукові співробітники Інституту океанології ім. П.П. Ширшова РАН, ґрунтуючись на дослідженні інших вчених, запропонували свою гіпотезу формування та причин «горіння» Чорного моря.
   «Все сказане в сукупності з раніше відомими фактами дозволяє припустити наступну картину того, що відбувається в Чорному морі. Основним рушієм є активні глибинні процеси в літосфері. Своєрідність будови земної кори, близькість високотемпературної мантії викликали аномально високий прогрів осадової товщі, розширення зони газоутворення. Образно кажучи, весь басейн (чаша з опадами і водою) сильно розігрівся на мантійному вогні. У нижніх шарах відбулося і відбувається рясне газоутворення при деструкції розсіяної органічної речовини порід. Високий глибинний газовий тиск ініціює розсіяний газовий потік за рахунок фільтрації через вищележачі шари опадів. При тектонічних порушеннях більш тонкого базальтового шару всередину чаші прориваються мантійні гази, які потім теж перетворюються в розсіяні потоки. Нарешті, за сприятливих геологічних умов гази можуть накопичуватися і утворювати первинні поклади на глибинах в кілька кілометрів. Останні, руйнуючись, знову-таки створюють розсіяні газові потоки.
   Ось тепер і стає ясно, чому в 1927 р. Чорне море палало. При Кримському землетрусі прискорився (і це підтвердили наші експерименти) вихід газових бульбашок. Вони спливали до поверхні. І ті, в яких був водень, утворивши з повітрям гримучу суміш, вибухнули і підпалили основну масу газу – метан». (Загадки Чорного моря).
Якщо вищесказане змоделювати на обивательський рівень, то вимальовується похмура картина: геологічний резервуар Чорного моря являє собою глибоку кам’яну каструлю з тонким дном, в якій опади постійно перебувають у стадії слабкого кипіння. Джерелом підігріву є мантія Землі. Сукупність біологічних, хімічних і геологічних процесів в цій каструлі сприяють періодичному викиду на поверхню моря газу, який запалюється. Радує те, що це відбувається не кожен день.
Цікаво! Але тривожно …
   Унікальність неживих водних глибин Чорного моря безперечна, але не менш унікальний його біологічно живий верхній шар.
   Вважається, що головним визначенням незвичайних властивостей моря є його замкнутість, майже автономність від вод світового океану. Чорне море сполучається з водами світового океану вузькою протокою Босфор.
   В цей же час в море впадає безліч повноводних річок. Велика кількість прісної води принесеної в море ріками і слабке співіснування з водами світового океану робить води Чорного моря унікальними за солоністю.       Солоність поверхневого шару до 100 метрів у глибину становить 17% (проміле, грам солі в літрі), це в два рази нижче океанічної (35%). Водного резервуару на Землі з подібним відсотком солоності води більше не існує, тільки Чорне море. Унікально? Унікально. І, вважаємо доречним, в контексті цієї інформації, повідомити ще про одну унікальну випадковість: такий же відсоток солоності має людська кров.
   Унікальність, не означає корисність. Солоність в 17% – це не сприятливе середовище для багатьох морських організмів, тому біорізноманіття Чорного моря поступається іншим морським басейнам.    Однак, як каже прислів’я, «не було б щастя, та нещастя допомогло». Знижене біорізноманіття Чорного моря, через малу солоність води, породжує високу «врожайність».    Жодне море середніх широт не може зрівнятися з Чорним морем за загальною масою водної живності!

Розміри Чорного моря

   Сучасні розміри Чорного моря становлять: 422000 квадратних кілометрів, найбільша вісь із заходу на схід 1150 кілометрів, з півночі на південь 580 км.
Загальна довжина берегової лінії Чорного моря без урахування берегів лиманів 4125 км. З них територіально відносяться: Туреччина 1450 км, Україна 1330 км, Росія 410 км, Болгарія 380 км, Грузія 315 км і Румунія 240 км.
   Але площа моря не завжди була такою, як сьогодні, в різні геологічні та історичні періоди море мало й інші розміри. Воно то наступало на сушу, то відступало, цей процес триває і сьогодні.
   «Не інакше як сенсаційним було сприйнято виявлення в 1972 році неолітичного некрополя на дні моря в районі Варни з похованнями, повернення яких 4600-4200 років до н.е. Втім, подібним знахідкам зовсім не варто було дивуватися, адже якщо придивитися до рельєфу дна північно-західного шельфу Чорного моря, то подібні знахідки цілком закономірні.
   Морське дно в цьому районі являє слабо нахилену на південь рівнину, яка відділяється від суші прибережним підводним схилом, що полого занурюється на 10-15 м. У рельєфі дна в окремих інтервалах глибин виділяються кілька майже рівних і досить круто нахилених ділянок поверхні. До глибин близько 40 м. морське дно розчленоване чітко вираженими в рельєфі лінійними депресіями – жолобами глибиною 10-15 м. і шириною по дну 5-35 км. і більше.
   … Відомо, що 25-30 тисяч років тому рівень Чорного моря був метрів на 90 нижче сучасного, і далеко на південь і південний схід від сучасної лінії берега тягнулася полого нахилена рівна, порізана численними річками. А сучасний острів Зміїний являв собою своєрідний «обеліск», що підноситься над досить великим, з’єднаним із суходолом, плато. Воно знаходилося метрів на 60 вище тодішнього рівня моря, і на ньому вистачило б і місця, і ресурсів для багатьох поселень стародавніх людей, а прісної води, судячи з великої кількості річок, тут було достатньо». (Доктор геолого-мінералогічних наук, професор, Євген Ларченков).
   Цієї наукової гипотизи дотримуються багато вчених, однак вони не можуть прийти до єдиної думки про часовий період підняття рівня води в морі і на скільки метрів вона піднялася.

Річки Чорного моря

   Жодне море в світі не має такої кількості впадаючих річок, як Чорне море! Знову унікальність! Загальне число впадаючих у море річок близько 1000. Переважна більшість, це маленькі річки і лише приблизно 500 мають довжину понад 10 км.
   Водний басейн Чорного моря різноманітний і унікальний, впадаючі в нього річки формуються в різних природних умовах, так, найвища точка басейну знаходиться на Кавказі у верхів’ях річки Інгурі, гора Шахара, на висоті 5068 метрів. Для порівняння можна помітити, що витік Дніпра знаходиться на висоті 253 метра.
   Надходження річкового стоку в Чорне море дорівнює 348 км3 прісної води на рік. З цієї кількості 86% заносять десять великих річок: Дунай – 200 км3 (57,5%), Дніпро – 43,5 км3 (12,5%), Ріоні – 13,37 км3 (3,8%), Дністер – 9 , 1 км3 (2,6%), Чорохі – 8,71 км3 (2,5%), Кизил-Ірмак – 5,90 км3 (1,7%), Стамбул – 5,60 км3 (1,6%) , Єшиль-Ірмак – 5,30 км3 (1,5%), Кодорі – 4,17 км3 (1,2%) і Бзибі – 3,79 км3 (1,1%).

Ріка Стікс?
   До 2010 року вважалося, що стоки річок і природні опади наповнюють море, а воно віддає свої води через протоку Босфор світовому океану. Але 1 серпня 2010 року вчені з Лідського університету виявили в Чорному морі підводну річку, що протікає в море з Босфору!
   «Жолоб, по якому тече річка, має глибину близько 35 м, ширину 1 км і довжину близько 60 км. Швидкість течії води доходить до 6,5 км/год, тобто кожну секунду через канал проходить 22 тис. м³ води. Якби ця річка текла на поверхні, то вона б була шостою в списку річок з повноводності. У підводної річки виявлені елементи, властиві поверхневим річках, таким як береги, заплави, пороги і водоспади. Цікаво, що вири в цій підводній річці закручуються не проти годинникової стрілки (як у звичайних річках Північної півкулі завдяки силі Коріоліса), а по ній».